<"Укра╖нський ВибЁр" [Москва]. 1997. Травень-червень. No 5-6.>
АндрЁй М. Окара
ЗАПИСКИ КИ╥ВСЬКО╥ ДОКТОРА ФАУСТА
Забужко Оксана.
ПольовЁ дослЁдження з укра╖нського сексу. Роман. -- Киев: "Згода", 1996. -- 142 с.Досить дивне виника╓ враження, коли пишеш про книгу, яку, зна╓ш точно, мало кому з читачЁв цЁ╓╖ замЁтки доведеться не те щоб прочитати, а Ё на очЁ побачити. "ПольовЁ дослЁдження з укра╖нського сексу" минулого року стали чи не першим (у сучасному розумЁннЁ) укра╖нським бестселером -- книга ки╖всько╖ поетеси та Ёсторика фЁлософЁ╖ Оксани Забужко (╖й належить також наукова праця "ФЁлософЁя укра╖нсько╖ Ёде╖ та ╓вропейський контекст") водночас зробила ╖╖ популярною не лише у колЁ вишукано╖ ЁнтелЁгентсько╖ публЁки, але й серед широких читацьких мас. До речЁ, дуже характерна для сучасного постмодернового мистецтва тенденцЁя на зближення масово╖ культури з Ёнтелектуальними претензЁями.
Середньостатистичний росЁйськомовний читач з традицЁйною байдужЁстю ставиться до укра╖нсько╖ лЁтератури, у якЁй його знання, як правило, обмежуються Ёменем Т. Шевченка, у кращому випадку -- ще й ЛесЁ Укра╖нки, ╤. Франка та О. Довженка (мало хто зна╓, що останнЁй не лише фЁльми знЁмав). А проте укра╖нська лЁтература при всЁй сво╖й мовнЁй близькостЁ до росЁйсько╖ надзвичайно далека вЁд не╖ типологЁчно -- у нЁй панують зовсЁм ЁншЁ, нЁж у росЁйськЁй, мотиви та свЁтовЁдчуття. У нЁй представлений Ёнший погляд на свЁт
.За радянсько╖ епохи укра╖нська лЁтература була другою за обсягом (за кЁлькЁстю письменникЁв та читачЁв) пЁсля росЁйсько╖ серед радянських лЁтератур, Ёснувала у станЁ деяко╖ внутрЁшньо╖ самодостатностЁ -- порЁвняно мало ╖╖ було представлено у московських "товстих" журналах, ЛЁтературний Ёнститут Ём. Горького в ╖╖ ЁсторЁ╖ займа╓ куди менше мЁсця, нЁж, скажЁмо, в лЁтературах Дагестану. Тому укра╖нська поезЁя Ё проза 1960--1980-х рокЁв в особЁ таких неординарних та видатних авторЁв, як ЛЁна Костенко, Василь Симоненко, Микола ВЁнграновський, Павло Мовчан, ╤рина Жиленко, Василь Стус, Олесь Гончар, Павло Загребельний та Ён. вЁдомЁ у РосЁ╖ менше, нЁж, наприклад, представники Ёнших так званих "нацЁональних" лЁтератур -- Й. Друце, В. Биков, А. Адамович, С. АлексЁ╓вич, Ч. Айтматов, К. КулЁ╓в, Н. Думбадзе, Р. Гамзатов. Може бути, росЁйськомовним читачам вЁдомЁ Борис ОлЁйник та ВЁталЁй Коротич, та й то не як поети, а один -- як автор публЁцистичного бестселера "Два роки в КремлЁ" -- книжки проклять на адресу Горбачова, другий -- як головний редактор "Огонька" часЁв того ж Горбачова.
"ПольовЁ дослЁдження..." в цЁлому можна сприймати як фемЁнЁстичний роман. Але тут нема╓ того чоловЁконенависництва, притаманного класичному фемЁнЁзму. Це -- екзистенцЁйна бЁографЁя чи то геро╖нЁ, чи то авторки: текст явля╓ собою потЁк свЁдомостЁ тридцяти з лишком- рЁчно╖ жЁнки, куди час од часу вплЁта╓ться то росЁйська "матушка", то американський сленг, то вишукана укра╖нська лЁтературна мова, то власнЁ вЁршЁ. (До речЁ, чи не вперше за ЁсторЁю укра╖нського
слова друкованим способом вЁдтворю╓ться великоруська експресивна лексика -- враження надзвичайне, приблизно таке, як рокЁв сЁм тому вЁд "одкровень" ЕдЁчки ЛЁмонова).Фабула "сексуально╖ одисе╖" окреслена не дуже чЁтко Ё склада╓ться з еротичних пригод та деяких Ёнших "перипетЁй". Од банального "жЁночого" роману або вЁд популярно╖ ще донедавна "чорнухи" цей роман рЁзниться стрункою системою авторських емоцЁй та рефлексЁй, котрЁ якраз Ё ╓ головним органЁзуючим началом тексту. Тим бЁльше, головна тема роману не жЁноча, а чоловЁча -- почуття духовно╖, душевно╖ та Ёнтелектуально╖ незадоволеностЁ од спЁлкування з сильною половиною людства. НадсвЁдома, майже метафЁзична ЁмпотенцЁя сучасного укра╖нського чоловЁка -- ось що доводить до розпачу Ё саму Оксану, Ё ╖╖ лЁтературну alter ego.
Геро╖ня роману -- Ёнтелектуалка, особистЁсть незалежна, самодостатня, здатна, так би мовити, до внутрЁшнього самостояння. Вона (як Ё сама Оксана) безперервно курсу╓ помЁж Ки╓вом та Нью-Йорком, чита╓ лекцЁ╖ в американських унЁверситетах, вЁдвЁду╓ науковЁ конференцЁ╖, "тусу╓ться", що назива╓ться, з американською лЁтературною та Ёнтелектуальною богемою.
У сучаснЁй "жЁночЁй" прозЁ фемЁнЁстсько╖ орЁ╓нтацЁ╖ присутнЁй дуже показовий для сьогодення мотив -- жЁнка не те щоб хоче стати чоловЁком-творцем, вона змушена ним стати. ЖЁнка шука╓ гЁдного духовного та Ёнтелектуального партнера, але всЁ пошуки марнЁ -- ╖╖ оточують суцЁльнЁ Ёмпотенти (в духовному та Ёнтелектуальному вЁдношеннЁ, звЁсно). Геро╖ня Оксаниного роману ще й поетеса -- вона пропуска╓ через власну емоцЁйну уяву радянську дЁйснЁсть останнЁх десятирЁч. Можливо, тому вона приречена не тЁльки на психологЁчну самотнЁсть, але й на самотнЁсть екзистенцЁйну.
ЯкЁсь нЁкчемнЁ та слабосилЁ укра╖нськЁ чоловЁки-ЁнтелЁгенти, як-от приятель геро╖нЁ -- невдаха-художник, що чЁпля╓ться до не╖ з манЁакальною Ёде╓ю: "От вЁзьму й зроблю тобЁ дитинку, чу╓ш? синочка" (С. 28), вихованЁ у рабському дусЁ, з комплексом нацЁонально╖ та соцЁально╖ неповноцЁнностЁ, не в змозЁ задовольнити вишуканЁ претензЁ╖ геро╖нЁ, та й просто стати принаймнЁ гЁдними спЁврозмовниками. З Ёншого боку, геро╖нЁ на сюжетному шляху постЁйно трапляються чоловЁки з найнижчо╖ касти -- жлоби, укра╖нський рЁзновид homo soveticus, що й розмовляють виключно росЁйською (точнЁше -- на плебейському суржику)
, Ё нЁякою проблематикою не завантаженЁ (згвалтувати, правда, можуть, навЁть по телефону), Ё взагалЁ -- життям задоволенЁ "на вс╓ сто". У сучасних дамських романах Ёдеальний герой -- це модернЁзований образ принца на бЁлому конЁ (або "МерседесЁ"), в якого вЁдсутнЁ будь-якЁ рефлексЁ╖, окрЁм гЁпертрофовано╖ чутт╓востЁ. ЗовсЁм Ёнше зустрЁча╓мо в Оксаниному романЁ: свЁдомЁстю головно╖ геро╖нЁ володЁють не просто сильнЁ й мужнЁ чоловЁки, готовЁ до кЁнця боротися з реальним та метафЁзичним злом, вони ще мають Ё духовний вимЁр -- щось на зразок дисидентЁв та полЁтв'язнЁв: "Марченко, Стус, Попадюк... молодЁ й красивЁ, не набагато й старшЁ за тебе буйночубЁ хлопцЁ, ти мрЁяла про них, як ровесницЁ про кЁноакторЁв, ось вЁн вийде на волю, пошрамований Ё мужнЁй, Ё ми зустрЁнемось, -- тЁльки вони нЁколи не виходили... Вирватись не було куди, скрЁзь були комсомольськЁ збори, полЁтзаняття й чужа мова..." (С. 129).Отже, укра╖нськЁ чоловЁки в ЁнтерпретацЁ╖ Оксани -- творЁння у сво╖й бЁльшостЁ неповноцЁннЁ. Шлях виродження укра╖нського мужчини -- вЁд гордого та волелюбного козака-запорожця до радянського прапорщика (сержанта, старшини, капЁтана) -- ревного служаки. "В рабствЁ народ вироджу╓ться... -- виживання скоро пЁдмЁня╓ собою життя, оберта╓ться виродженням..." (С. 82).
Перебуваючи якось в ╤зра╖лЁ (на черговЁй науковЁй конференцЁ╖, звЁсно), геро╖ня десь на вулицЁ зверта╓ увагу на Ёзра╖льських солдатЁв: високЁ, стрункЁ, як на пЁдбЁр, -- "мЁфологЁчнЁ велетнЁ... мов сама земля ожила й заходила в рЁст, ах якЁ мужики, бенкет для зору! -- в СхЁднЁй ╢вропЁ пЁди-но пошукай таких розкЁшних бардадимЁв семЁтського типу, -- нЁби там, серед на вохру випалених безводних пагорбЁв, Ё далЁ тривала, нЁколи не перериваючись, бЁблЁйна ЁсторЁя... Але в них -- в них усе-таки ╓ випаленЁ до вохряно╖ жовтизни пагорби, на яких трива╓ ЁсторЁя: хто скаже менЁ, де наш ╢русалим, де його шукати?" (С. 83).
Симптоматично, що про це пише жЁнка -- все ж таки слов'янська цивЁлЁзацЁя ма╓ матримонЁальний характер -- усе в нЁй трима╓ться на жЁнках. НавЁть у класичнЁй укра╖нськЁй лЁтературЁ чи не ╓диним чоловЁком доводиться вважати слабку та хворобливу Лесю Укра╖нку. Не хотЁлося б порЁвнювати Оксану з Лесею, але сучасна ситуацЁя дещо схожа з ситуацЁ╓ю початку XX столЁття: укра╖нський народ виходить з "╓гипетського полону" -- полону бездержавностЁ, з комплексом нацЁонально╖ неповноцЁнностЁ, з загубленою культурою та забутою мовою.
У романЁ присутнЁ й традицЁйнЁ для укра╖нсько╖ нацЁонально╖ самосвЁдомостЁ мотиви самобичування Ё трохи не мазохЁзму -- авторськЁ жалЁ з приводу непрочитаностЁ укра╖нсько╖ лЁтератури, з приводу нереалЁзованостЁ у цивЁлЁзацЁйному процесЁ укра╖нського народу (його "неЁсторичностЁ", якщо за Гегелем). Оксана голосом сво╓╖ геро╖нЁ зЁзна╓ться, що якби вона писала, наприклад, росЁйською або англЁйською, не валялися б роками ╖╖ книжки на полицях ки╖вських книгарень. Зразу б Ё слава, Ё грошЁ... КЁлька Оксаниних вЁршЁв, перекладених англЁйською Ё надрукованих в якомусь заштатному провЁнцЁйному американському журналЁ, одразу потрапляють до солЁдно╖ американсько╖ ж "АнтологЁ╖ свЁтово╖ жЁночо╖ поезЁ╖ ХХ-го столЁття". Укра╖нський письменник -- це не просто той, хто пише укра╖нською мовою. Це -- свЁдомий вибЁр лЁтературно╖ долЁ, сво╓рЁдне лЁтературне подвижництво, самозречення. "Укра╖нський вибЁр -- це вибЁр мЁж небуттям Ё буттям, яке вбива╓, Ё цЁла лЁтература наша горопашна -- лиш зойк приваленого балкою в обрушенЁм землетрусом домЁ: я тут! я ще живий! -- та ба, рятувальнЁ команди щось довго дляються, а самому -- як його викопа╓шся?" (С. 46). ЦивЁлЁзований свЁт до сих пЁр не зна╓ не те що лЁтератури укра╖нсько╖, а й взагалЁ тако╖ кра╖ни, такого народу. Та якось не дуже Ё хоче знати. АмериканськЁ спЁврозмовники запитують в геро╖нЁ: "Where are you from?" -- "Ukraine", -- "Where is that?" (С. 35).
Одначе, пЁсля сво╖х багатостраждальних блукань по пеклу радянського життя кЁнця 1970-х -- початку 1980-х, геро╖ня вЁч-на-вЁч зустрЁча╓ться не з чоловЁком-лицарем Ё не з епЁчним геро╓м-дисидентом, а, наче той бергманЁвський лицар з "Сьомо╖ печатЁ", -- з Дияволом. ЗамЁсть Бога -- володар пекла. ЕкзистенцЁйний досвЁд ки╖всько╖ доктора Фауста не дав ╖й можливостЁ вирватися Ёз зачарованного кола, не дав ╖й нЁ вЁри, нЁ надЁ╖, нЁ справжньо╖ любовЁ. Катарсису -- очищення, переходу на вищий рЁвень буття -- не вЁдбулося, мЁстерЁя не вдалася. От Ё мандру╓ Оксанина геро╖ня разом з самою Оксаною радянськими та пострадянськими пекельними колами...
У сучаснЁй укра╖нськЁй лЁтературЁ майже вЁдсутня оригЁнальна розважальна белетристика. ОсновнЁ ╖╖ течЁ╖ пЁдкреслено елЁтарнЁ -- це Ё пЁзньорадянська лЁтература, що тяжЁ╓ до монументального стилю Ё тому не впису╓ться в сучасний лЁтературний процес (О. Гончар, П. Загребельний), Ё "химерна" проза шЁстдесятникЁв -- укра╖нський варЁант "магЁчного" реалЁзму (В. Шевчук, Ю. Покальчук), Ё нарочито постмодернова творчЁсть молодих письменникЁв (Ю. Андрухович). Белетристика, тим паче Ёнтелектуальна, передбача╓ певну традицЁю. Про Оксану в якомусь смислЁ можна казати як про родоначальницю цього жанру в укра╖нськЁй лЁтературЁ, хоча, зда╓ться, ╖й добре вЁдомЁ Ё тексти ГенрЁ МЁллера, Ё ЛЁмонова, Ё численних французьких письменниць. Виявля╓ться, будь-яка нацЁональна культура, що не ма╓ повноцЁнного "нижнього поверху" -- масово╖ розважально╖ культури -- приречена на вмирання. Сво╓ю високоЁнтелектуальною книжкою Оксана ма╓ шанси створити цЁлий напрямок укра╖номовних епЁгонЁв та наслЁдувачЁв. Високому мистецтву до останнЁх нема дЁла, але сучаснЁй укра╖нськЁй культурЁ в усЁй ╖╖ рЁзноманЁтностЁ така "белетризацЁя" може статися на користь.
...У 1798 роцЁ в Санкт-ПетербурзЁ вийшло перше видання "Ене╖ди" Котляревського, що поклало початок новЁй укра╖нськЁй лЁтературЁ -- на народнЁй мовЁ. До того часу укра╖нська лЁтература являла собою сукупнЁсть бароккових текстЁв, написаних елЁтарною книжною мовою Ё нецЁкавих широким народним масам. Тепер, пЁсля виходу Оксанино╖ книжки -- майже через два столЁття пЁсля "Ене╖ди", -- можна впевнено сказати, що новий етап в укра╖нськЁй лЁтературЁ почався. Яким йому судилося бути, -- хто вЁдповЁсть? Котляревський генЁ╓м не був, але без нього був би неможливий генЁй Шевченка. ЦЁкаво, якого генЁя можна чекати тепер, пЁсля появи роману Оксани Забужко?
Популярность: 49, Last-modified: Wed, 24 Feb 1999 05:27:25 GmT